![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
Богодар Антонович Которович (3 липня 1941 - 4 липня 2009) народився в м. Грубешові (Польща). Дитинство провів у Львові – тут закінчив школу і, визначившись із фахом, вступив до консерваторії. Стрімка кар’єра скрипаля розпочалася під час навчання в Московській консерваторії – у класі знаменитого Юрія Янкелевича. Ще студентом Богодар став лауреатом найпрестижніших міжнародних конкурсів, серед яких – імені Нікколо Паганіні (Генуя) та Джордже Енеску (Бухарест).
Маестро Которович – єдиний у світі скрипаль, удостоєний великої честі грати на легендарній скрипці Нікколо Паганіні за межами Італії.
Богодар Которович – один із засновників сучасної української скрипкової школи. Близько тридцяти років очолював кафедру скрипки у Київській музичній академії.
Народний артист України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кавалер ордена “За заслуги” ІІІ ступеня, завідувач кафедри скрипки Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, організатор і багаторічний беззмінний художній керівник камерного ансамблю “Київські солісти”.
www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=75040
Іван Миколайович Сколоздра – єдиний на сьогодні непрофесійний художник, який продовжує цей традиційний вид народної творчості на Україні. Він малює свої картини олійними фарбами. Пензлики для роботи виготовляє переважно сам. Фарбу розводить олією домашнього виробництва. Малює здебільшого відразу на склі без попереднього ескіза на папері. Перед тим, як приступити до малювання картини, він уже бачить її у своїй уяві. 
В каталозі, який вийшов до 70-ліття Івана Сколоздри, художник сказав: «Я віддав усього себе тим картинам. Потрібно було народити дітей, мати онуків, милуватися ними, дати їм освіту... Я цього не зазнав. Коли діти, онуки і малювати – то неможливо. Може, зараз я й каюся, проте життя вже не повернути...» Як і для своїх живописних композицій, сюжети для скульптур Іван Миколайович черпав у звичаях і побуті народу, його історичному минулому і сьогоденні.
У своїй книжці «Мандрівка в українську казку», ілюстрованій картинами Івана Сколоздри, поетеса Марія Чумарна так написала про митця:
Хто ходить по Волі, той в Долі – царевич Іван,
той може сказати: «В житті – між панами я Пан!
У царстві моєму живуть незбагненні дива,
у царстві моєму – Душа первозданно жива».
Тут квіти говорять, тут небо у зорях цвіте,
тут сонце у небі блакитнім – лише золоте,
тут мавки живуть в королівстві зелених дібров,
тут править усім Пресвята Королева – Любов.
Загляньте на мить в задзеркалля зеленого скла –
тут щойно веселка квітучим вогнем пропливла,
тут щойно жар-птиця перо опустила в траву,
щоб знову Іван відшукав свою казку живу...
Живе у старенькій хаті в невеличкому селі Розвадові біля Миколаєва, що на Львівщині. Як він сам говорить про себе: «... щодо визнання, то до мене, в мій рідний Розвадів, воно аж ніяк не сягає. Спокійно ходжу селом і для людей просто собі старий «дзядзьо».
http://sumno.com/article/nina-matvijenko-v
http://www.chasipodii.net/article/1288/
http://www.lvivstory.com/photogallery/?p
Всяка худобинка крихітна
хоче поїсти зрання.
Добре на шлунок і вигідно
їжу приймати щодня.
Тут не існують
якісь вихідні —
людоньки, їжте, не будьте
дурні!
Боженьку милий,
як хочеться жерти мені!
В мозок голодний, ображений
лізе усяка фігня:
індик там ходить
підсмажений,
бродить варена свиня...
Тягнуться руки
до тої свині,
і я засинаю
в кошмарному сні...
Боженьку милий, як хочеться
їсти мені!
Прийдуть ті часи,
коли в мене буде
шматок ковбаси.
Вона не пошкодить знанням.
Ням-ням-ням-
ням-ням-ням-ням!
Я написав Президентові —
хай він мені відповість:
як далі жити студентові,
котрий вже місяць не їсть.
Я його бачив лишень у кіні.
А він мене бачив
у капцях в труні...
Боженьку милий,
як хочеться їсти мені!
Я у кафе під серветкою
сирник надкушений вкрав.
Пах він старою шкарпеткою,
я його тиждень жував.
А потім ще
згадував його три дні
і захлинався у власній слині...
Боженьку милий, як хочеться їсти мені!
Прийдуть ті часи,
коли в мене буде кіло ковбаси.
Вона не пошкодить знанням.
Ням-ням-ням-
ням-ням-ням-ням!
про автора - http://www.pisni.org.ua/articles/247.htm
життя чудове :)
ці картинки - ілюстрація цьогорічного львівського червня... мряка... дощ... гроза... багато-багато вологи з неба... вогко і душно.... або вогко і холодно... я скучила за теплим сонцем... я маю лише трохи літа, щоб відігрітися...
рекомендую!
от такі могікани грають свою народну музику в центрі Львова!
мені надзвичайно подобається!!! чарівні звуки, які вони видобувають з різних сопілок, брязкалець, барабанів, у поєднанні із записами орлиного крику десь у високості над горами Перу - це просто заворожує... музика легка, космічна...
і звідки вони тут взялися?. .
покажу ще вам наших випускників... цього разу погода загнала нас до залу, а зазвичай лінійки надворі і фотографії гарні на фоні зелені... але випускники завжди в національних костюмах... і ніяких лєнт через плече... мені дивно також сьогодні бачити випускниць України у старих радянських коричневих формах і фартушках
і все одно не передаси тієї краси, яка навколо...
протягом всієї дороги - смерекові гори, гори, гори.... і небо... озеро, ніби казкове... овіяне легендами і холодним гірським вітром... ще були на Шипоті... вражаючий водоспад... ідеш глибоким яром - і раптом за поворотом десь звисока, ніби з неба, - величний потік Шипіт... хочеться залишитися там надовше... і обов"язково повернутися
( +3 фото )хто що знає конкретніше? бо просто відмовляюся вірити...
...коли дивишся у вікно і бачиш небо :)
будьте мудрими :)
маскується під ліжник :)))
